привіт, хтось що говорив про Сашу? нічого не знаю
мене вибішує печорніцтво
я розчарована трохи

зате тепер у мне нова шиза
амгх
вбийте мене

---

попереду знову великий лінивий день
я закохалася у Сашу і заради нього мушу сьогодні дочитати Моема, скільки б часу мені це не коштувало
я нічого більше не хочу
я його люблю
а ще не можу зупинитись і не слухати Хорватську рапсодію
тому що я дуже люблю Сашу
оййййй, дівчатко

---

улала

сьогодні буде мегадень
відчуваю себе типовою дівчинкою!
я буду в сукні і вся така красива
і у мене купа чисто жіночих справ
це вперше! ура!
ось вам як я кривляюсь

---

Безумно крутой день!!!
и поэтому просто нельзя о нём не написать.
конечно, всё утро я была какая-то полумеланхоличная и нытик. но тут нас отпустили с 7го урока и...
почему-то безумно улучшилось настроение, я выскочила из школы, думая о Ткачинском, который вдруг... идёт мне навстречу, весь такой из себя вообще не при делах. и, значит, этот Ткачинский машет мне рукой. я ему тоже машу и тут мне внезапно хочется бежать и кричать о том, как всё классно.
тут ещё я СОВСЕМ не мёрзну (у нас около -20) и музыка в плеере просто идеально подходит под настроение. дома меня ждёт пакетик крабовых палочек, офигический разговор с Домиком и какая-то влюблённость во всё подряд.
не знаю, что это!!! но столько всего прекрасного вокруг. я счастлива на ровном месте!!!
ИДЕАЛЬНЫЙ ДЕНЬ
ИДЕАЛЬНЫЙ
ИДЕАЛЬНЫЙ
ИДЕАЛЬНЫЙ


если завтра придётся умирать, то я готова.
21.12.2012

обожнюю старі дурненькі записи

---

цок цок цок

цок цок цок
Рок'н'Січ!
це було вчора і сьогодні відчуваю його великим прекрасним сном!
обожнюю тебе, Дарья, неймовірно тобі вдячна, тому що без тебе я б туди не потрапилааааа
обожнюю Бумбокс
обожнюю Труханів
обожнюю Київ
(а в одну якусь секунду я зрозуміла, що повністю вільна тепер і можу робити будь-що!)

п.с.: мій вірш сподобовся тому, кому він присвячений

---

:)

тут, у моєму місті, в Києві, яке ще роки два назад здавалося мені маленьким і нудним, тут просто купа крутого народу, неймовірна кількість неймовірних людей, і з усіма ними я знайома, а мені знову немає з ким просто вийти на прогулянку

@темы: риба

---

ніхто нікому нічого

маркес
спекотно в потязі, вчуся не нити, вчуся шукати поезію в прозі, вчуся говорити
говорити не виходить поки
до цього: милий хлопець з розповідей Рея Бредберрі, ластовиння, біле абсолютно волосся, чужі слова, сміх, "я не хочу їсти". дивує, як усі враження змінюються після приходу додому і аналізу, стають інакшими, переливаються. ніколи я настільки не ненавиділа себе за банальне невміння зав*язувати бесіду.
біжи, біжи, біжи.

---

в іншу сторону смерті

від тімені до п*ят наполохані рибки плавають і закохано дивляться на серце.
новий острівок із білим піском і тонкими зап*ястками корінних жителів.
стомлені ноги. дурна голова. нетямущі руки. смішні очі.
зелені очі.
"повсеместно любить".

@темы: між іншим

---

люби

якщо я скажу тобі лунко і голосно:
Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ
просто так
поставлю перед фактом
що ти скажеш мені у відповідь, любий друже?
нічого, звичайно, взаємного
і я не сумую через це
але так складно не-зірватись-і-мовчати
бо мене переповнюють лише закоханість і ніжність, а не бажання володіти
бо мені хочеться посередині розмови раптом, ніби ні до чого
розповісти тобі це все тихо і спокійно
вперше в житті, але здається, що це найдоросліше моє почуття
як не дивно, хі-хі
так мимоволі закохуватись і вітер ловити ротом
ой
пір*їнка залетіла в горло

---

everything was beautiful

егегей
Маша-не Маша, а пляшка з водою, яку трясе, а вода так о пластикові стінки шелестить шссссшсшсшссш, а потім ще бульбашки газу такі шшшшшшшшшшшшшш
усе болить і нічого не болить, тільки бог десь у жменях, під п*ятами, над головою
я не вмію
говорити про Нього
я вмію в усьому навколо знаходити суцільну індію, навіть в довгих порізах на руках (випадковість! але так було боляче і гаряче, що можна збожеволіти, я ще потім пальці обпекла, це у мене щось із кармою)
прокидатися кожного дня, я хочу літні канікули, я хочу скласти нормально екзамени, я хочу лишитись у школі, скоріше б усе стало добре і невідомість ця припинила мене хвилювати, бо страшно
скоро я поїду до чудового друга
це майже все в одному, я розриваюся
я б сказала, що ще ніколи себе так не почувала, але почувала ж, просто це щось таке дивне і неймовірне, не щастя, але щось
щем

поки лишається їсти паски і кидати родзинки пташкам
бо вже весна і всі вони живі, і всі вони повернулися з теплих чужих небокраїв у свій жевріючий
прозорий
міський

@темы: нічого не болить

---

лунко

молитись, не їсти м*яса, висипатись
страшно, мабуть, бути поетом: ти живий тільки тому, що можеш - маєш! - писати, завжди буде
останній
вірш
останнє
слово
остання
б
у
к
в
а
і все, і все, і все, чому Марина Іванівна моя повісилась не одразу, як захотіла? тому що ще могла писати
а потім - ліміт! - зникаєш, тебе немає, все, розірвало, бо хто ти будеш без всього цього? тільки пустка
якщо ти, звичайно, справжній поет, о! не розумію, як люди можуть любити погані вірші, як вони можуть! на тлі величезних талантів
поезія - це неймовірна штука, господи, це найкраще, що є в моєму житті
і тільки єдине, не знаю, чи можу писати я, тобто... чи МАЮ писати я?
і коли остання буква, якщо маю?

---

принаймні

я не знаю чому з*являюсь тут раз на мільярд років, коли динозаври вимирають, коли вибухає нове сонце, тобто старе сонце, тобто коли щось вибухає раптом
взагалі
я не знаю, нащо мені цей блог
але інколи так важливо просто все в одне десь зібрати, а не записувати щоденно по шматочках свою любов до світу і нелюбов до себе, хоч разом із тим абсолютну якусь приховану самозакоханість
я прото молюся і хочу спати спокійно
вірші, вірші, господи, паблік з віршами, люди, які мене хвалять, люди, які мене сварять, та хіба ж не чудово? хоч це такий пафосний мейнстрім, але, господи, яка я рада, що я наважилася і завела його
хоч це просто осередок - знову - любові до себе і затишку такого, все мило, не уявляю, що колись дійсно дійду якоїсь популярності
не думайте, що не хотілося б, а з іншого боку - не знаю, не знаю, кожен заслуговує на оцінку і бажає її в тій чи іншій мірі
головне - не зривайся
ще Діма, я знов відчуваю себе реабілітаційним центром, але я щиро, щиро, щиро хочу, щоб він був щасливий
я такою винною себе почуваю, пробач мені, будь ласка, Дімо
я не можу навіть зрозуміти, чи я закохана
я не знаю, чому бачу людей майже незнайомих частіше, ніж найрідніших друзів
ще Мет, мені варто припинити так дитячо ображатись? бо мімімі, канєшна, но ви ж всьо панімаєтє, маладой чєловєк, так же теж не дуже харашо з вашей сторони-то, це якась просто ПІДСТАВА
але я вас дуже люблю, дуже, правда, тож кличте мене на прогулянку, я вас благаю, закохайтеся в мене
йой, біла сукня, як я хочу вдягти білу сукню!!!!
хаосхаосхаос нічого не знаю ааааааааааааааааааааааааааааааааа врятуйте мене

@темы: хаосхаосхаос

---

нетушки

я люблю собирать слова.
я не знаю, счастлива ли я. с утра я была влюблена до высшей степени волнения, которое у меня может быть (физически): эта боль, когда в груди что-то сжимается, отдаёт в пальцы. это очень неприятно.
но краски такие были и я ещё знала, во что эту любовь превращать, я нашла ей чёткое определение, я её для себя полностью объясняла и мне это жутко нравилось, но потом
всё прошло.
вот так вот - раз! - отвлекись, поговори с кем-то.
ой, а где же это вселенское чувство щемящее и приятное такое? где? где? где?
значит, это опять было понарошку?
и назло рядом нет никого, кто мог бы это возобновить.
чувствую себя обманутой.(

@темы: Между строк

---

пытаться

ух ты, у меня есть блог!
зачем он мне?

живу, живу, живу, счастливая, странная я. читаю Цветаеву. схожу с ума. радуюсь тому, что есть. жду того, чего нет.
нечего мне
вам сказать.
хочу в Индию.

@темы: Записки из-род одеяла

---

я беспросветно и неизлечимо счастлива!!!
если это кому-то интересно

желаю вам точно такого же... что бы это ни было!

@темы: Делиться, Только вперёд!

---

сэр! возьмите Алису с собой...

Если вы объясните мне мои приступы печали и обнимите меня, я... Я буду вам очень благодарна.

Я хочу:
научиться писать стихи
чаю
выздороветь
25е число

Знаете, что это очень здорово, когда тебя обнимает именно то существо, которое тебе нужно.

Почему у меня только образы?
я всегда просто зритель, который смотрит кино и кричит героям: "нееет, не делайте этого!!!". хотя знает, что они всё равно сделают.

@темы: Записки из-под одеяла

---

всё хорошо, Шато Марго, всё хорошо

Но спасибо вам, мир, что вы все такие прекрасные.
И простите, что я не прекрасная, а вся какая-то... Эх.
Меня нельзя оставлять одну, я сразу начинаю рыдать (образно). И ныть.
Но я счастлива.
Сегодня я вышла из дому. И я шла по улице, слушая Аквариум и улыбаясь. Потом - чудесный человек, который заставил меня улыбаться. Он водил меня по своему сну. Как же это здорово - очутиться в чьём-нибудь сне случайным гостем.
А завтра ВЕЧЕР СТУСА.
Там будет... Кое-кто прекрасный.
И ещё один кое-кто прекрасный.
А ещё у нас был ТАКОЙ СНЕГОПАД.


Почему мне опять плохо-счастливо?

@темы: Записки из-под одела

---

Шоколадом лечить печаль и смеяться в лицо прохожим

Я безумно счастлива. До того состояния, что мне плохо. Вообще. Я не знаю, как это объяснить. Настолько всё глубоко ощущается, будто я под каким-то наркотиком. Будто у меня все органы чувств работают раз в 5 сильнее, чем обычно. Может, мне действительно что-то подсыпают в чай.
Но это катарсис.

А вообще-то с ума сойти - я иду на ВЕЧЕР БРОДСКОГО, господи, я иду!!! На вечер БРОДСКОГО!!! И мне для этого не надо ехать в Питер, потому что это будет У МЕНЯ В ГОРОДЕ.
Все вокруг вдруг стали проявлять ко мне внимание или интерес. Хожу в шоке. Скоро двоюродный брат начнёт писать сообщения "привет, как дела?" с кучей смайликов (поясню: это не в его стиле и мы мало общаемся, просто вот так выходит, хотя я им восхищаюсь).
И ещё я, кажется, влюбилась. Но не могу понять в кого.

Легкомыслие - милый грех...

@темы: Записки из-под одеяла

---

Здравствуй, пустующий блог.
Что происходит? Не знаю. Почти ничего. Весь день просидела дома, занимаясь бог знает чем. Смотрела "Доктора Кто", городила чушь, питалась конфетами, писала дурацкие коротенькие стишки.
Но я рада.

Писать не хочется. Простите.

@темы: Между строк

---

непонятно что.

вечер, блин, гениальный с вчерашним другом и ещё одной девушкой замечательной. если бы я была одна, я бы не выжила, а так вообще затыкали друг другу рты, дико смеялись и думали о том, какими же должны быть стихи, чтобы они нам нравились. а ещё фраза "этот дяденька посмотрел на меня, словно я - гениальные обои" или как там было?
в общем, что-то волшебное вне времени.
плохие стихи вдохновляют на плохие стихи, но.

ПРОСТИТЕ ЗА СУМБУРНОСТЬ ЗАПИСИ И ВООБЩЕ ДНЕВНИКА ПРОСТО НЕ МОГУ ПРЁТ АЖ ВСЁ

@темы: Записки из-под одеяла